Інколи мені здається, що ми люди-кульки. Людина — в середені кульки. А кулька — це її вигаданий світ. І ось ці кульки ігнорують навколишній світ і його правила. Розмір кульки може дуже відрізнятись за розміром і щільністю. І може вміщувати навіть кілька людей — патрнера, дитину, сім’ю, компанію.

человек в шареІ ось ці люди-кульки не вміють пристосовуватись, б’ються об інших людей-кульок, і дивуються тому, що якась «невідома» сила може змешнити розмір їх кульки так, що їм стає дуже незручно.

Це дуже добре видно, коли в Києві випадає перший сніг або просто йде дощ — купа аварій. Це люди-кульки раптово стикнулись із навколишнім світом. Виявлється, він змінився, виявляється, що машині потрібно більше часу на гальмування, виявляється, що навколо є ще інші машини. І це раптово. Кульки б’ються об реальність, але до цього ніхто не готовий. Звідси агрессія, страх і безпорадність.

Звідси не вміння реагувати на зовнішні зміни — у власній вигаданій кульці цього всього не існувало. Звідси постійна #зрада і #перемога. Звідси страх перед майбутнім і новим.

Інколи мені здається, що все, що відбувається у нас в країні, це спроба зруйнувати ці кульки і випустити людей на волю. Але ж вони так сильно тримаються за нихі і стільки зусиль витрачають на їх відновлення, на те, щоб ці кульки були міцнішими і більшими. Бо так — звичніше, і здається, що легше.

Дуже добре видно тих, хто звільнився від своєї кульки, і тих, хто обегірає свою кульку і тікає від реальності, від світу, від змін. І знову стикається з реальністю, панікує, оплакує чергову зруйновану кульку і активно починає будувати нову кульку.

Руйнуйте свої кульки: світ набагато безпечніший, аніж вигадана кулька, спілкуваня з іншою людиною цікавіше, аніж розмова з її кулькою.

Катерина Хоптинська

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс